Мрія про Синевир

Грибочок

Мрії потрібно втілювати в життя – на те вони і мрії. Тоді з’являється відчутя щастя, задоволення, розуміння того, що саме ти керуєш своїм життям і все тобі під силу. Однією з таких мрій у мене було озеро Синевир. Чомусь мені воно завжди видавалось якимось загадковим. Бачила багато фотографій, чула розповіді і навіть легенди. І ось нарешті цього року з’явилась можливість туди потрапити – причому не просто приїхати, а прийти – виявляється існує промаркований маршрут (ну місцями не дуже промаркований !) до Синевиру, протяжністю в 13 км. От саме цим маршрутом ми і пішли. Автобус доставив нас до Вишківського перевалу, а далі – пішки.

Гірська дорога

Хотілось сказати – тільки ліс, гори і ми, але на початку мандрівки було зовсім не так – там масово вирубують ліс, багато машин, болота, людей, шум і гул, і дорога прокладена тими ж машинами, які возять ліс – враження якесь аж ніяк не приємне. Але чим далі ми віддалялись від перевалу, тим пустиннішим ставав ліс, а коли маршрут звернув з дороги на майже непомітну лісову стежинку – ми відчули повне єднання з природою. Карпати як завжди – повні своїх особливих звуків, ароматів, краєвидів. І навіть похмура погода не зіпсувала враження, бо гори – це не просто рельєф, це магія настрою, відчуттів, для когось мабуть це навіть спосіб життя.

Гірський краєвид

Сумно, але в той день Синевиру я, можна сказати, і не побачила. Через дощ, небо, вкрите хмарами, втому я так і не змогла подивитись на нього так, як завжди про це мріяла, закарбувати його в своїй памяті, тому ця подорож до Морського Ока була точно не останньою. Маршрут уже знайомий, тому треба вибрати тільки час і більш сприятливі погодні умови і знову вперед, до гір, до мрії, до моєї власної казки.